На площі Свободи добре відчувається харківський масштаб. Від Сумської до Держпрому — простір, який важко охопити одним поглядом. Комусь він нагадує студентські роки, комусь — зимові ярмарки, концерти чи зустрічі біля метро. За століття тут змінювалися фасади, назви й пам’ятники, а разом із ними — уявлення про те, яким має бути центр Харкова.
Як новий центр виріс поруч з університетськими землями
На початку ХХ століття тут ще не було звичного ансамблю висотних споруд. Поблизу розташовувалися університетські клініки та Ветеринарний інститут, а частину території займали незабудовані ділянки. Невелика Ветеринарна площа була лише попередницею майбутнього громадського простору.
Потреба в новому адміністративному центрі виникла у 1920-х, коли Харків мав статус столиці радянської України. Для установ, управлінь і великих зібрань потрібні були інші масштаби, ніж у старих кварталах. Планування нового району пов’язане з архітектором Віктором Троценком.
Її незвична форма зберігає цей містобудівний задум: видовжена прямокутна частина переходить у широку округлу. Завдяки цьому площа по-різному сприймається з різних точок. З боку Сумської погляд спрямований углиб, а біля Держпрому простір розкривається в боки.
Держпром задає масштаб
Найсміливішою спорудою нового центру став Держпром — Будинок державної промисловості. Його звели у 1925–1928 роках за проєктом Сергія Серафимова, Самуїла Кравця та Марка Фельгера. Комплекс призначався для установ, пов’язаних з управлінням промисловістю, і мав уособлювати індустріальні амбіції тогочасного Харкова.
У його архітектурі головне — співвідношення об’ємів. Прямокутні корпуси різної висоти, довгі смуги вікон, переходи над проїздами утворюють складну, але впізнавану композицію. Це конструктивізм, який пропонував власну красу: виразну будову споруди, прості форми, бетон і скло замість пишного оздоблення.
Особливо цікаво дивитися на Держпром збоку. Корпуси перекривають один одного, між ними з’являються просвіти, і будівля здається щоразу іншою. Великий відкритий простір перед нею допомагає побачити цю гру об’ємів. Так площа й головна споруда ансамблю працюють разом.
Як складалося оточення площі
Наприкінці 1920-х і в 1930-х навколо з’являлися інші великі будинки. Серед них — Будинок проєктів, майбутній головний корпус Каразінського університету, та Будинок кооперації. Останній згодом став північним університетським корпусом. Поруч будували готель «Інтернаціонал», відомий наступним поколінням як готель «Харків».
Це був ансамбль адміністративного міста: робочі кабінети, проєктні організації, установи та місця для розміщення приїжджих. У 1934 році столичні установи почали переїжджати до Києва, проте новий центр уже став частиною Харкова. Побудовані споруди залишилися визначати його силует і після втрати столичного статусу.
Війна та відбудова змінили фасади
Друга світова війна завдала забудові площі тяжких пошкоджень. Повоєнне відновлення тривало роками й супроводжувалося перебудовами. Архітектурні смаки влади також змінилися: замість стриманого авангарду утвердилися монументальні фасади з класичними мотивами.
Особливо помітно це на колишньому Будинку проєктів. Під час відбудови його вигляд суттєво змінили, а згодом у споруді розмістився університет. Колони, оформлення верхніх поверхів і загальна урочистість фасаду віддалили будинок від початкового конструктивістського образу. На боці Сумської сформувалася повоєнна будівля обкому, пізніше — обласної адміністрації.
Тому площу Свободи не можна сприймати як ансамбль, який повністю зберігся з 1920-х. На ній сусідять різні архітектурні періоди. Держпром дозволяє уявити первісну сміливість задуму, а перебудовані сусідні споруди розповідають про повоєнний час.
Від площі Дзержинського до площі Свободи
У радянський період площа носила ім’я Фелікса Дзержинського. Тут відбувалися демонстрації, паради й офіційні урочистості. Великий простір був зручний для організованих колон, трибун і масових дійств, через які влада представляла себе місту.
У 1963 році встановили пам’ятник Леніну. Він став помітним орієнтиром на межі двох частин площі та на десятиліття закріпив її політичне оформлення. У 1991 році з’явилася назва «площа Свободи». Це було нове найменування, пов’язане з добою незалежності, а не повернення давньої назви.
Водночас радянський монумент залишався на місці ще понад два десятиліття. Його повалення 28 вересня 2014 року стало різким і добре видимим переломом. Змінився не лише краєвид: у центрі громадського простору більше не було постаті, навколо якої так довго вибудовували офіційні ритуали.
Метро, музика й звичайні зустрічі
Поряд із політичною історією існувало щоденне життя. Станції «Університет» і «Держпром» зробили площу зручним місцем зустрічей. Університетські корпуси додавали їй студентського руху, а близькість саду Шевченка поєднувала простір великих будівель із прогулянковими маршрутами.
Окрема сторінка — концерти. 12 вересня 2008 року тут виступили Queen + Paul Rodgers. Для багатьох харків’ян площа того вечора стала величезною концертною залою просто неба.
Наступною помітною зміною стало облаштування фонтану в сквері у 2020 році. Вода, дерева й місця для перепочинку запропонували спокійніший спосіб перебування тут. На тій самій площі можна було зібрати багатотисячний натовп або провести час у невеликій компанії.
Простір, який доведеться берегти
На початку повномасштабного вторгнення російський ракетний удар 1 березня по будівлі обласної адміністрації приніс руйнування та людські жертви. Кадри вибуху на площі облетіли світ. Подальші атаки завдали пошкоджень і Держпрому. Для міста питання збереження цього місця стало частиною ширшої боротьби за власну культурну спадщину.
Майбутнє відновлення потребуватиме уважності до всіх історичних шарів. Варто берегти пропорції ансамблю, відкриті види на пам’ятки й сам простір між ними. Водночас площа має бути зручною для людей: із доступними проходами, затінком і місцями відпочинку. Саме від таких рішень залежатиме, як наступне покоління харків’ян користуватиметься головною площею міста.
